Наступна

40 років компакт-диску

2022-10-02

Рівно 40 років тому на світ з'явилася технологія, яка буквально змінила світ. Саме цього дня, 1 жовтня 1982 року, компанії Sony та Phillips випустили на японський ринок перший компакт-диск. У той же день Sony анонсувала першу у світі модель програвача для компакт-дисків, яка отримала назву CDP-101.

Дивно, але технологію лазерного запису даних на оптичний носій важко назвати принципово нової навіть у 1982 року. Спосіб збереження інформації на світлопропускному носії був винайдений Девідом Полом Греггом 1958 року, а запатентований — 1961-го. У своїх дослідженнях Грегг використав принцип оптичного читання та запису даних «на просвіт», який не відрізнявся високою точністю та ефективністю — значно більшою щільністю зберігання інформації та вищою швидкістю її обробки можна було досягти лише з використанням відбитого світла. Саме такий метод і застосувала компанія Philips у процесі створення своєї технології LaserDisc, яка дебютувала в 1972 році і була покликана змінити стандарт VHS — при тому, що побутові відеомагнітофони цього стандарту з'явилися на полицях магазинів лише за два роки до цього. На відміну від пізнішого CD, LaserDisc використовував аналоговий запис і повністю не підтримував цифровий формат зберігання даних. Диски мали досить великий діаметр — 30 сантиметрів, і зовні були схожі на вінілові грамплатівки.


Перший LaserDisc, на якому було записано голлівудський блокбастер «Щелепи», надійшов у продаж 15 грудня 1978 року в Атланті, США. Проте в Америці, та й у всьому світі ця технологія не здобула популярності, так і не витіснивши з ринку відеокасети форматів VHS і Betamax — насамперед тому, що користувачі не мали можливості записувати на оптичний носій відеофільми та телепрограми. Певне визнання цей формат отримав лише в Японії, Південній Кореї і в Сінгапурі, в основному, завдяки точкам прокату дисків з відеофільмами, що поширилися там. Однак програвачі для LaserDisc коштували надто дорого, хоча вироблялися вони у багатьох країнах, у тому числі й у Радянському Союзі. У СРСР існувало навіть кілька моделей програвачів LaserDisc: «Амфітон ВП 201» виробництва Ярославського заводу «Машприлад», «Русь-501 ВІДЕО» та «Русь ВП 201» (Державний Рязанський завод приладів), а диски для них випускало ленінградське науково-виробниче "Авангард".


У порівнянні зі своїм попередником, Compact Disc (CD), що з'явився в 1982 році, був дійсно «компактним» — він мав звичний нам діаметр 120 мм, але при цьому зберіг колишню щільність запису за рахунок того, що дані зберігалися на носії в цифровому форматі. Спочатку носій використовувався тільки для аудіозаписів, навіть називався відповідно – Digital Audio Compact Disc, але пізніше на CD навчилися записувати інші типи інформації. На поверхні, що читається, компакт-диска розташовувалася спіральна оптична доріжка досить великої щільності, що дозволяла зберігати до 75 хвилин аудіо. На першому комерційному компакт-диску було видано альбом гурт ABBA «The Visitors».


На момент появи технології в 1982 компакт-диск міг зберігати набагато більше даних, ніж жорсткий диск персонального комп'ютера, який в ті часи мав об'єм 10 Мбайт. Це й визначило долю формату, забезпечивши йому популярність.

Дивлячись на перший у світі комерційний плеєр для компакт-дисків Sony Compact-Disc Player CDP-101 також представлений публіці 1 жовтня 1982 року, не можна було не помітити вражаючу подібність цього пристрою з відеомагнітофоном. Спочатку апарат продавався лише у Японії, і коштував 168 000 єн (близько 730 доларів за курсом 1982 року). Порядковий номер моделі, 101, був обраний особисто головою та генеральним директором групи Sony Corporation Нобуюкі Ідей, оскільки 101 у двійковій системі числення – це 5, а Ідей вважав п'ятірку щасливим числом.


Американський і європейський дебют пристрою був відкладений до листопада 1982 через те, що технологічний партнер Sony, компанія Philips, не змогла підготувати власну версію програвача для не-японських ринків Philips CD100 до спочатку узгодженої дати запуску. Як би там не було, Philips CD100 був майже повною копією Sony CDP-101, і навіть містив безліч компонентів виробництва Sony.

Програвач мав інфрачервоний пульт дистанційного керування, горизонтальний висувний лоток і цифровий індикатор на передній панелі, що показує номер відтворюваного треку, або по натисканні кнопки на лицьовій панелі - час відтворення, що залишився або залишився. Плеєр відтворював лише аудіо-диски, і через високу вартість цифро-аналогових перетворювачів мав лише один ЦАП для обох стереоканалів. Мав Sony CDP-101 та прикрий конструктивний недолік: через недосконалість електронних компонентів того часу звук у правому та лівому аудіоканалі розсинхронізуються приблизно на 11 мікросекунд. Чотирьохканальний звук у цьому пристрої, як і в рамках формату взагалі, так і не було реалізовано.

Незабаром вихідний аудіоформат був розширений: з'явився формат CD-Text, що дозволяв зберігати додаткову текстову інформацію (наприклад, назва альбому, назва пісні, ім'я виконавця), потім виробники навчилися зберігати на дисках графічні дані на додаток до аудіозаписів - можна було записувати на CD фото виконавців та обкладинки альбомів. Залишався один крок до розповсюдження на компакт-дисках відеофільмів та комп'ютерних програм.

Незважаючи на похилий вік, компакт-диски та їхні спадкоємці — DVD та Blu-ray активно використовуються досі, в основному, для зберігання та архівації даних. Можливо, ще за десяток років ми відзначимо черговий ювілей цієї технології.

підписатись на новини
© 2018 - 2022